Video by dedovbrothers

Оля, ти зробила помилку. Я так не... Просто скажи... І ще раз. Я не... Ти так не вважаєш? Я не вважаю. Ну, і все. Чого ти мене заставляєш признавати помилку, якої не було? Все. Що це взагалі за... У нас тоді кача дискусія. І ще раз тебе скажу. Давай. Ні, це не дискусія. Знаєш, що це напоминає?

Що? Партійне зібрання партії КПСС. І ти це те зробила не так. І так зробила не так. І так. Визнай свою помилку. Кажуть, я не робила ніякого пи... Визнай, іначе ми тебе лишимо партбілєта. В мене нічого неможливо кинути, получиш, братку. Мені невозможно закрити рота. Відкушу пальці. Ну я така. Якщо я не права, я визнаю завжди. Завжди.

Дивіться, є два типи вибачень в блозі. Одна тобі допомагає, а інша повністю тебе знищує. Вибачення за конкретну дію, яка там реально зачепила людину, Це в принципі прояв сили. Це закриває конфлікт. А ось вибачення за те, що ти не відповідаєш чужим стандартам чи очікуванням, це якраз прояв слабкості. І тоді аудиторія починає сезон полювання.

Люди розуміють, що на тебе можна тиснути відсюди, і ти все равно прогнешся. Тому пам'ятаємо, мене просять вибачитися за дію чи за те, ким я є. І дивіться, Оля Полякова може вибачитися, якщо вона щось неправильно сказала, когось образила. образила. Але вона не збирається вибачатися, якщо вона не відповідає чийм стандартам. І більшість, особливо в блогах, путаються все підряд. Ну і бояться,

естественно, що ти щас скажеш якусь непопулярну думку, думку, яка може когось образити. І чого ти маєш за це вибачатися, якщо це твоя думка, вона має право на життя? Ну звісно, якщо це ми в рамках адекватності кажемо. До речі, якщо хочеш повний розбір інтерв'ю і того, що можна забирати від Олі Полякової собі в блог,